Збірка віршів під назвою «Зустріч випускників» нещодавно вийшла в ніжинському видавництві «Орхідея». Автор – Олександр Гадзінський, поет і перекладач, колишній керівник (протягом двадцяти років) літературної студії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Отож, вони таки зустрілися! Оці випускники! Запускаючи в хід художнє мислення, назву книжки розумію в метафорично-символічній площині. Випускники, як мені здається, – це вірші Олександра Євгеновича, випущені з його творчої уяви, свідомості й навіть підсвідомості на волю, в читацький вжиток, і вони зустрілися саме тут, – у невеликій поетичній збірці на 146 сторінок, щоб бути прочитаними, сприйнятими, проаналізованими.
Це ж так чудово! Кілька десятиліть писати їх, переписувати, шліфувати, ховати по шухлядах, лише деякі – оприлюднювати, а більшість – тримати при собі втаємничено, давати поради й підказки іншим поетам, до того ж, відомим у сучасному українському літературному процесі (Олена Степаненко, Анна Малігон, Володимир Худенко, Олена Марченко, Ярослав Гадзінський, Тетяна Винник, Тетяна-Марія Литвинюк...) й нарешті відважитися сказати цією книжкою перш за все самому собі: я маю моральне право бути наставником творчої молоді, шукачів і майстрів чистого поетичного слова, бачити й розуміти це слово ізсередини.
«Слова для нього – як чотки для східного мудреця. І однакові – й зовсім різні, – пише про Олександра Гадзінського побратим по письменницькій робітні Анатолій Шкуліпа. – Тільки замість кісточок у чутливих пучках – діаманти із сапфірами, рубіни з аметистами, смарагди з діамантами... І переблиск заглибленого світла в них, і вишуканість граней... Над словами Олександр Гадзінський працює не менш прискіпливо, ніж ювелір над виробами із золота та різного дорогоцінного каміння. Він знає, що шукає і до чого прагне...».
Поезіє, ти крик і жар, і спів,
І схлип, і мрії пагілля зелене,
І якщо справді є талант у мене,
Дай мені силу відчайдушних слів!
Цією строфою-одкровенням, строфою-замовлянням (а вірш так і називається – «Замовляння») поет виразно дає знати про своє справдешнє прагнення: бути в Слові, в його чистоті й неповторності, плекати його й леліяти, аж доки воно не стане зрілим, ваговитим, як запашний осінній плід. Тому зірко й чіпко зчитана, а затим відтворена поетом реальність з її парадоксальністю в усіх проявах, контрастністю явищ і почуттів, суєтністю життя-буття зі швидкістю білки, що сама себе наздоганяє в колесі. А час, ця найбільша й невиліковна людська залежність, підказує: до всього в житті можна звикнути, окрім реальності. Для творчої натури – це прописна істина, збаналізована фраза. Поет констатує, наприклад, своє місце проживання, а для читачів – це потужний привід для роздумів про вічне й тлінне, скороминуще:
В руїни храму рветься вітер,
немов з-під анти-Страдіварі...
На тому місці, де був цвинтар,
Мікрорайон побудували...
Гіперреалістичні деталі обертаються охудожненими філософемами глибокого змісту:
Колись у пам’яті, мов казка,
Розвернуться строкатим спектром
І перемоги, і поразки,
І мікрорай, і мікропекло...
Збірку наповнюють різні вірші: інтимно-задушевні й пейзажно-філософські, публіцистичні, ностальгійно-медитаційні. А ще – ілюзорно-умудрені. Як ось цей – настільки досконалий у
художньому відношенні, що хочеться зацитувати всі три його строфи:
І знов ілюзія, що прийде рік новий
І принесе нове добро і вірші,
Засяє світло з Божої глави,
І стане іншим світ, і люди інші.
Живе ілюзія під цей новітній сніг
Про те, що горе і війна пощезнуть.
Про те, що стане тихим-тихим світ,
І людям буде радість величезна.
Свята ілюзія, що зміниться життя,
Що ти не втратиш в ньому ні хвилинки...
І ждеш, немов утомлене дитя,
Дарунків з-під смолистої ялинки.
Чимало місця займають у збірці поетичні переклади з польської, білоруської, болгарської, англійської та російської мов. Це бездоганні переклади українською віршів Марії Конопницької, Юліана Тувіма, Людвика Єжи Керна, Чеслава Мілоша, Арсенія Тарковського та інших представників європейського поетичного сузір’я. Оригінал і перекладений текст у збірці виставлені поруч: автор ніби заохочує оцінити якість перекладу, бо не боїться, адже ця якість – дійсно високого ґатунку.
Радію щирою письменницькою радістю з виходом на світ Божий і людський «Зустрічі випускників». Тут є що читати, є над чим мислити й самому розвиватися далі. Побажаймо Олександрові Гадзінському всього того, що він сам собі набажав на одному зі своїх ювілеїв:
Я хочу собі побажати
Ще кимось у світі стати.
Щоб звершити щось до пуття,
Є іще трохи життя.
Не муки, але меча,
Не суму, а сурмача,
Не крику, але крила,
Не сідала, а сідла.
Нехай проростає щедро й рясно ваше зернослово, шановний поете! Чекаємо нових книг!
Тетяна Сидоренко, член НСПУ, м. Ніжин
